Різдвяне диво буває різним: про що мріють діти, які втратили батьків через війну

Для більшості дітей різдвяний список бажань виглядає класично — конструктор, нова іграшка з улюбленого мультика чи коробка цукерок. Але коли дитина пережила втрату мами чи тата і живе в країні, де щодня лунають вибухи, її мрії змінюються.

У рамках збору «Різдвяне диво буває різним» Благодійний фонд «Діти Героїв» збирає кошти на подарунки й необхідні речі для дітей, які втратили одного чи обох батьків через війну.

Понад 15 000 дітей уже перебувають під опікою Фонду, і зима для них — особливо складний час. Ми не можемо повернути їм батьків, але можемо наповнити їхні свята світлом, турботою й відчуттям, що про них пам’ятають. Адже дитинство буває лише раз.

Нижче — кілька історій з листів мрій наших підопічних. Вони яскраво демонструють, як по-різному може виглядати різдвяне диво.

“Хочу зрозуміти, як працює Всесвіт”

Вові 14 років. Його тато, військовий, загинув, захищаючи Київ у перші дні повномасштабного вторгнення.

У листі до Миколая Вова написав:
«Я мрію про серію книжок Стівена Гокінга. Хочу зрозуміти, як працює Всесвіт».

Замість гаджетів чи іграшок — наукові книжки. Тато змалку привчав його до читання й великої мрії — пізнавати світ і думати ширше.

Лист Вови побачив благодійник. Він так перейнявся історією хлопця, що вирішив особисто з ним познайомитися. Вони зустрілися, говорили про зорі, майбутнє й те, як наука допомагає змінювати світ. Донор подарував Вові не тільки серію книжок, а й перший MacBook — щоб у нього був інструмент для навчання, досліджень і мрій.

Тепер Вова каже:
«Може, я колись теж напишу книжку про космос. І в ній обов’язково буде розділ про добро».

«Я прошу корм для моєї кішечки Асі»

Максиму 12. Він живе в Нікополі, поруч із Запорізькою АЕС. Сирени, вибухи, навчання онлайн, рідкісні виходи з дому — усе це стало буденністю.

У своєму листі він пише:
«Я живу в Нікополі, де постійно чую вибухи. Поруч зі мною є моя улюблена кішечка Ася. Я прошу Святого Миколая корм для неї… і трохи солодощів для себе».

У місті, де не стихають обстріли, Максим насамперед подумав про свою кішку. Для нього спокій Асі — це частинка нормального життя, яке в нього забрала війна.

Коли «Миколай» у вигляді небайдужих людей дізнався про Асю, він не зміг пройти повз. Для кішки закупили корм на довгий час, а для Максима — солодощі й невеликий подарунок. Разом із пакунком до хлопця повернулося відчуття: добро існує, а турбота завжди повертається.

Дівчинка, яка мріяла про світло й кольори

Ніколь — першокласниця, яка нині живе з мамою у Дніпрі. Вона дуже творча дитина: любить заняття з хіп-хопу, із задоволенням малює й найбільше радіє, коли може щось створювати власними руками.

Коли Ніколь було чотири роки, її тато зник на війні й так і не повернувся. Відтоді мама виховує доньку сама, роблячи все можливе, щоб уберегти її та допомогти зростати — попри постійні переїзди з орендованого житла, роботу й щоденні турботи.

Цього року, пишучи святкового листа з мрією, Ніколь не просила нічого дорогого. Вона мріяла про набір для плетіння браслетів — щоб створювати власні маленькі прояви краси — та нічний проєктор, аби перед сном її кімната наповнювалася м’якими, заспокійливими «зірками».

У межах кампанії «Різдвяні дива мають багато форм» Ніколь отримала саме ці подарунки. Тепер її вечори — це намистини, різнокольорові нитки та небо рухомих вогників на стінах. А найголовніше — відчуття, що її мрії важливі й що десь є хтось, хто думає про її майбутнє.

Брахіозавр, який став другом

Денис живе з мамою та молодшою сестричкою в Харківській області. Війна забрала в нього тата, але не забрала допитливість: хлопчик обожнює динозаврів і може годинами розповідати про них.

У листі до Миколая Денис попросив не телефон і не гру, а великого м’якого брахіозавра — такого, з яким можна спати, коли страшно чи холодно.

Тепер динозавр завжди поруч: за столом, у грі, уві сні.
Денис каже, що це «найкращий подарунок у житті» — бо поруч із ним легше не боятися й вірити, що дива все-таки трапляються.

Корисні цукерки для Насті

Насті 10 років, вона живе з мамою у Звягелі на Житомирщині.
Через стан здоров’я дівчинці не можна звичайні солодощі — їй доводиться обмежувати себе навіть у тому, що для інших дітей здається дрібницею.

У листі до Миколая Настя написала дуже просте бажання:
щоб у неї теж були «свої» цукерки — корисні, без звичайного цукру.

Коли посилка приїхала, дівчинка знайшла всередині не лише солодощі, які їй не шкодять, а й іграшку.

У домі, де стільки тривог і лікарів, з’явилося трохи більше радості й легкості — разом із маленькою коробкою «правильних» цукерок.

Чому ми розповідаємо ці історії

Різдвяне диво справді буває різним. Для когось це книга, для когось — корм для кішки чи цукерки без цукру. Для когось — м’який динозавр, який допомагає заснути без сліз.

У рамках збору «Різдвяне диво буває різним» ми разом з вами закриваємо як символічні дитячі мрії, так і життєво важливі потреби, щоб жодна дитина не залишилася без маленького дива на Різдво.

Станьте частиною різдвяного дива для дітей, які пережили надто багато, але все ще вірять у добро.